Укр Рус

"МОН продовжує зосереджувати у своїх руках величезні важелі впливу на освіту" - Ігор Лікарчук

18 лютого 2022 529 Друк
МОН продовжує зосереджувати у своїх руках величезні важелі впливу на освіту - Ігор Лікарчук

Одним із трендів розвитку українського суспільства в останні роки стали процеси децентралізації.

До цих процесів можна відноситися по різному, як і оцінювати їх із різних позицій, але, в цілому, вони несуть достатньо потужний потенціал для успішного розвитку украінського суспільства.

На жаль, процеси децентралізації практично не захопили систему управління освітою України. І саме в цьому, на нашу думку, полягає дуже багато її бід та проблем.

Міністерство освіти і науки України продовжує зосереджувати у своїх руках величезні важелі впливу на систему освіти, що абсолютно недоцільно та не виправдано в сучасних умовах. Як і раніше, воно приймає рішення практично з усіх питань функціонування освітньоі галузі, без урахування специфіки функціонування освітніх систем тих чи інших регіонів, місцевостей, населених пунктів.

Варто лише згадати кількарічні зусиллля центрального органу управління освітою, спрямовані на т.з. оптимізацію мережі закладів загальної середньої освіти під лозунгом, що у невеликих закладах загальної середньої освіти якість освіти є низькою…

Хоч насправді ніхто й ніколи сучасними технологіями освітніх вимірювання ту якість не міряв… Або видання єдиних для всієї системи освіти підручників… Або затвердження типових штатних розписів для закладів загальної середньої освіти, незважаючи на достатньо різні умови та специфіку їхньої роботи. Не кажу вже про вказівки міністерства щодо проведення в закладах освіти тих чи інших т.з. «виховних» заходів, конкурсів, оглядів…

Натомість, в країні існує величезна кількість місцевих органів управління, котрі в умовах функціонування централізованої системи управління, виконують в ній роль п’ятого колеса до воза, А для того, щоб створити видимість у потребі свого існування вони, образно кажучи, «шукають собі місце під сонцем».

Ці пошуки, як правило, полягають у посиленні управлінського тиску на заклади освіти, повному ігноруванні вимог законодавства про академічну свободу вчителя та закладу освіти, додатковому і суттєвому навантаженні працюючих педагогів різними формами звітності, методичної роботи і т.п.

Навіть незважаючи на те, що у ряді випадків така, з дозволу сказати, місцева управлінська ініціатива часто порушує вимоги, сформульовані в документах міністерства, вона не отримує належної оцінки та припинення, бо керівники місцевих органів управління не призначаються Міністерством, а процедура погодження іхнього призначення на посаду носить формальний характер.

Між іншим, будучи членом колегії Міністерства освіти і науки упродовж багатьох років, досліджуючи історію функціонування цього відомства, я не згадаю жодного факту, коли б за останні двадцять років колегія ініціювала звільнення з посади того чи іншого керівника місцевого органу управління освітою за недоліки в роботі. Створюється враження: чи недоліків немає, чи бачити ці недоліки на пр. Перемоги, 10 не здатні, чи сили волі не вистачає, чи повноважень немає.

Але чомусь ця ситуація всіх влаштовує. І боїмося зізнатися в тому, що вона серйозно гальмує розвиток освіти та її реформування.

Думаю, що давно настав час серйозно визначитися в тому, що ми хочемо мати в системі управління освітою.

Перший варіант - потужна централізована система з повним підпорядкуванням по вертикалі Міністерству всіх органів управління освітою, починаючи від призначення та звільнення їхніх керівників, і закінчуючи оперативним управлінням. Але… чи не надірвуться?

Підпишіться на email розсилку!
Другий варіант - суттєве звуження функцій Міністерства до вироблення стратегії та аналітико-прогностичної діяльності, натомість значно розширивши права місцевих органів управління освітою, які, образно кажучи, ближче до плуга…

Особисто мені, другий варіант подобається більше. За умови, якщо суттєве розширення повноважень відбудеться разом із суттєвим підвищенням відповідальності місцевих управлінських владців.

Можливий і третій варіант - теперішній. Коли все відбувається, як у приказці про сім няньок… Няньки є, але дитина не доглянута…

P.S. Можливо я помиляюся, але чомусь здається, що системи управління освітою, подібної нашій, не існує в жодній країні світу. Щоправда, вона дуже сильно тяжіє до тих, котрі є в Росії та Білорусії. Це і не дивно. Невже іще не настав час для змін?

Ігор Лікарчук

Опубліковано:
Освітній портал
Редакція сайту не є автором статті, тому всі його джерела належать автору самої статті
0.0
Актуальність і новизна:
Подача і оформлення матеріалу:


Опитування
Як ви оцінюєте роботу Шкарлета С.М.
Голосувати

Вам також може сподобатись

Показати більше

Нещодавні матеріали бібліотекки

Показати більше

Підпишіться на email розсилку!

Отримуйте тільки свіжу і цікаву інформацію про новини освіти в Україні та за кордоном

Новина додадана до збережених

Перейти до кабінету
x
x
Статус користувача