Українці підтримують єдину державну мову

Абсолютна більшість українців (83%) підтримують думку про те, щоб українська мова була єдиною державною мовою в Україні.

Про це свідчать дані шостого загальнонаціонального опитування щодо мовного питання в Україні.

Так, на ставлення до статусу мови різко вплинуло безпрецедентне єднання суспільства на тлі війни

• За останнє десятиліття спостерігається стала динаміка зростання кількості тих, хто вважає українську мову рідною: з 57% у 2012 році до 76% у 2022 році. Російська за 10 років втратила з 42 до 20%. У цій динаміці слід звернути увагу на наступні тенденції. Перше: помітні зміни у мовній самоідентифікації відбулися між 2012-2016 роками. Одними із ключових причин стали а) реакція суспільства на експерименти тодішньої влади у мовній політиці;  б) події Революції Гідності; та в) агресія росії проти України у 2014 році та тимчасова окупація Криму та окремих територій Донецької та Луганської областей. Друге: позитивна динаміка у самоідентифікації відбулася за рахунок зміни ставлення до української мови у центрі, а також на півдні та сході країни.
• Водночас, практичний бік справи має дещо інший вигляд: мовна самоідентифікація та мова в побуті – це дві різні площини. Можемо констатувати стале зменшення російськомовного сегмента українців: у 2012 таких респондентів було близько 40%, наприкінці 2021 – 26%, а на початку війни – 18%. Натомість «перетік» російськомовних відбувається у сегмент «двомовних» (з 15 до 32%). Кількість тих, хто постійно користується лише українською вдома зросла незначно з 44% до 48%.
• Процес переходу на іншу мову спілкування не є одномоментним і потребує певної адаптації. Сьогодні важливо, що дві третини тих, хто користується двома мовами у побуті готові найближчим часом перейти виключно на українську. Серед російськомовних – таких третина.
• Безпрецендентне єднання суспільства на тлі війни різко вплинули і на ставлення до статусу мови: сьогодні абсолютна більшість (83%) за те, щоб українська була єдиною державною мовою в Україні. Така думка домінує в усіх макрорегіонах, вікових та мовних групах. З іншого боку за надання державного статусу російській мові до війни виступали майже чверть, а сьогодні – лише 7%. У мирний час за надання статусу державної російській мові традиційно виступали мешканці півдня та сходу. Але навіть у цих регіонах таких було лише третина, а сьогодні їх кількість зменшилась майже вдвічі.
• На сьогодні, дані свідчать, що мова є швидше регіональною особливістю, але не способом мислення. Для прикладу, у грудні 2021 року серед двомовних росію агресором вважали 65%, серед російськомовних – половина. Водночас у сегменті україномовних кожен десятий мав проросійські погляди. Прихильність до росії визначалася не так мовою спілкування, як політичними поглядами та впливом пропаганди і коригувалася з рівнем підтримки проросійських партій (ОПЗЖ, Наші, Шарій).
• Сьогодні більшість (67%) вважають, що ніяких проблем між україномовними та російськомовними громадянами в Україні не існує. 19% вважають, що мовна проблема існує, але вона не є настільки важливою. Лише 12% вважають все-таки що це питання є загрозою для внутрішньої безпеки. Важливо, що тези про наявність проблеми у мовній сфері є популярними не серед російськомовного населення, а саме у західних регіонах, де українська домінує в усіх сферах. Важливо, що згідно з попереднім дослідженням, лише 2% українців вважають, що росія прийшла захищати російськомовних громадян України – цей міф українці не прийняли.

Підсумовуючи можна зробити наступні висновки:

1. Рівень мовної самоідентифікації українців стабільно зростає. Війна, як виклик для всього суспільства тільки прискорить цей процес. Українська мова як один із наріжних каменів державності сьогодні лише зміцнюється і лінії протистояння у цьому питанні зникають.
2. Перехід на українську у побуті відбувається еволюційно. Руйнування міфу про «братній народ», ізоляція росії від світового культурного та інформаційного контексту лише сприятимуть його пришвидшенню в українському суспільстві.
3. «Мовна проблема» та намагання розпочинати дискусії навколо цієї теми не мають підтримки у більшої частини населення. Ця проблема носить суто політичний і частково локальний характер. Попри це, більшість громадян, незалежно від мови спілкування, усвідомлюють, що у нас один спільний ворог – росія, яка намагається знищити нашу державність. Найбільш постраждалими від дій агресора є саме російськомовні міста сходу. В лавах Збройних сил України поруч воюють україномовні та російськомовні і вони об’єднані єдиною метою – перемогою над ворогом. Після перемоги можна очікувати продовження змін у мовній самоідентифікації громадян та розширення сфери використання української мови у всіх сферах.