Методичні та практичні аспекти стимулювання студентів коледжу до особистісного й комунікативного розвитку у процесі проєктної діяльності: міжнародний контекст співпраці

Опис матерiалу

Анотація.
У статті обґрунтовано потребу стимулювання студентів коледжів під час навчання до особистісного і комунікативного розвитку. З’ясовано, що реалізація в освітньому процесі праксеологічного підходу уможливлює перетворення здобутих знань у реальну мисленнєву діяльність, підвищує потребу в самовдосконаленні студентів. Використання праксеологічного підходу дозволяє задіяти майбутніх фахівців у реалізації практично орієнтованих проєктів, які спрямовані на створення навчального, освітнього, педагогічного, культурного, технічного або виробничого продукту. Представлено аналіз проєктів в рамках міжнародних досліджень за методом Photovoice (Україна-Польща-Голландія-Білорусь-Швеція) та проєкти прикладного застосування (Україна-Польща-Німеччина). Встановлено, що участь студентів у таких проєктах створює позитивні умови для творчої самореалізації та особистісного розвитку.

Ключові слова: особистісний розвиток студентів; комунікація; праксеологічний підхід; проєктна діяльність; міжнародні проєкти.

Вступ
Освіта є ключовим чинником розвитку будь якого суспільства, що відіграє головну роль під час розробки соціальної політики. Рівень економічного та соціального розвитку держави безпосередньо залежить від стану освіти у цілому та від рівня розвитку фахової освіти зокрема. Нині якість фахової освіти доцільно визначати не тільки обсягом тих теоретичних знань та практичних умінь й навичок, які здобувають студенти, але й параметрами особистісного та комунікативного розвитку, що може здобути майбутній фахівець, навчаючись в коледжах. Саме тому, коледжі нині доцільно трактувати з позицій загальнолюдської цінності, адже вони володіють значним потенціалом для розвитку усієї країни. У цьому контексті поділяємо позицію Ю. Щербяка у тому, що Європейський Союз нині розглядає якісну освіту, передусім, як «інструмент економічного зростання на шляху до розбудови більш компетентно спроможної та динамічної спільноти» (Щербяк, 2017, c. 299).

Фундаментальним завданням професійної підготовки майбутніх фахівців, що працюватимуть в сфері «людина – людина» в освітніх закладах усіх рівнів акредитації, у тому числі й у коледжах, є забезпечення кожному майбутньому фахівцеві максимального особистісного розвитку, а також розвиток у них комунікативних умінь. Особистісний розвиток студентів розглядаємо як цілісну систему структурних компонентів освітнього процесу, що забезпечують суб’єктам освітнього процесу ефективні поступальні індивідуальні зміни щодо самовдосконалення. Студент повинен усвідомити, що стати успішною людиною зможе той, хто не лише має хорошу професійну підготовку та має ґрунтовні знання, а й володіє навичками саморозвитку як особистісного, так і професійного, а також може активно комунікувати під час реалізації професійних обов’язків. Зокрема, як в особистісній, так і професійній сфері майбутні фахівці мають уміти якісно організовувати комунікацію на рівні діалогу, у якому узгоджуються ціннісні орієнтації. Саме на основі належним чином сформованих комунікативних умінь майбутні фахівці зможуть переконати свого опонента та відстояти власну позицію.

Аналіз останніх досліджень і публікацій засвідчує, що теоретичні та практичні аспекти розвитку перебували в центрі уваги наукової спільноти. Зокрема, основи процесу розвитку особистості відображені в працях П. Гальперіна, Т. Ільїної, С. Рубінштейна. Психологічні основи процесу розвитку розглянуті А. Адлером, Л Виготським, А. Маслоу, К. Роджерсом та ін. Дослідження розвитку студентів в процесі навчання знаходимо в роботах А. Вербицького, М. Савчина та ін. Виявлення сутності та специфіки педагогічних механізмів стимулювання внутрішнього розвитку особистості відображено в публікаціях В. Андрєєва, О. Газмана, Н. Крилової, Л. Куликової та ін. Визнання в якості вищих духовних цінностей права на вільний розвиток, самовизначення та самореалізацію пропагували у своїх роботах Я. Коменський, Ж. Руссо, Я. Корчак, В. Сухомлинський, К. Ушинський та ін.

У практичному аспекті до уваги було взято результати дослідження [543], які засвідчують, що комунікативний підхід володіє значним потенціалом у професійній підготовці фахівців, які працюватимуть у системі «людина – людина». у конфліктному протистоянні. Цей підхід базується на формуванні здібностей діалогічного розуміння себе та акцентований на емпатійне сприйняття й толерантне розуміння усіх учасників освітнього процесу як носіїв цінностей при налагодженні неконфліктного й виваженого спілкування.

Теоретико-методологічну основу нашої публікації склали: теорія діяльності (А. Адлер, Б. Ананьєв, А. Маслоу, С. Рубінштейн та ін.); теорія активності як основа розвитку особистості (К. Абульханова-Славська, Б. Ломов та ін.); положення про стадії особистісного становлення та розвитку (Е. Гінзберг, Ф. Парсон, Д. Холланд та ін.); психолого-педагогічні основи формування професійно важливих якостей (Ф. Гоноболін, А. Маркова, Г. Радчук, А. Фурман та ін.); засади комунікативного підходу (С. Король, О. Пометун, К. Савченко та ін.); ідеї праксеологічного підходу (В. Діденко, П. Зуєв, Т. Котарбінський, Т. Пщоловский, та ін.); підходи до організації проєктної діяльності та проєктного навчання (project-based learning) (Б. Вульфсон, Дж. Дьюї, Л. Зазуліна, О. Пометун, Є. Полат та ін).

Як доводять польські науковці (Auleytner, 2001; Banach, 2001), започатковані освітні реформи створили належні умови не лише для модернізації освітньої системи під час організації освітнього процесу, а й дозволили активно спонукати студентів до особистісного розвитку у процесі навчання на основі налагодження ефективної міжособистісної взаємодії. Так, у контексті освітніх змін, пов’язаних з устремліннями Польщі на шляху до європейської інтеграції, освіта почала відігравати істотну роль у розбудові держави. Відзначимо, що у польських науковців та практиків є багато напрацювань у напрямку використання потенціалу комунікативного та праксеологічного підходів для вдосконалення особистісного розвитку студентів під час навчання в коледжах. Ці аспекти є мало вивченими в українському контексті, а тому потребують методологічного узагальнення та практичного висвітлення.

Мета статті полягає у дослідженні методичних та практичних аспектів стимулювання студентів до особистісного і комунікативного розвитку у процесі участі у міжнародних проєктах на засадах праксеологічного підходу. До основних завдань віднесено: аналіз сутності процесу розвитку особистості під час навчання; вивчення потенціалу праксеологічного підходу для стимулювання саморозвитку студентів; дослідження практичного потенціалу проєктної технології для розвитку комунікативних умінь та аналіз практичних результатів від міжнародних проектів «Через шлунок до спільної Європи без кордонів», «Що для мене означає бути громадянином» та «Жінка мінлива».

Результати дослідження
Стимулювання активності студентів до особистісного розвитку виступає однією з основних вимог суспільства до освіти. У педагогічному словнику розвиток – це «процес формування особистості як соціальної якості індивіда в результаті його соціалізації і виховання. Розвиток особистості відбувається в діяльності, яка керується системою мотивів, притаманних даній особистості» (Гончаренко, 1997, с. 289). Наголосимо, що особистісний розвиток розглядається у якості основного способу існування людини, а тому він не обмежений часом, а здійснюється на всіх етапах життєвого шляху особистості. Доволі активно особистісний розвиток проходить під час здобуття освіти. Так, психологи одностайні у тому, що у період навчання у коледжах підвищується рівень соціальної зрілості, зростає здатність до саморозвитку. Зокрема, особистісний розвиток, у баченні М. Савчина (Савчин, 2007), базується на моделюванні внутрішніх і зовнішніх умов самовдосконалення, що передбачає поєднання рефлексії та відповідальності. З педагогічної точки зору (Вишневський, 2008) доведено, що у процесі особистісного розвитку відбувається вдосконалення функцій та якостей в біологічній, духовній, психічній та соціальній сферах життєдіяльності, які забезпечують оригінальність та самобутність.

Відзначимо, що в Україні та Польщі приділяється велика увага проблемі вдосконалення не лише якості професійної підготовки з додержанням міжнародних норм щодо реалізації права студентів на якісну освіту, а й вивчається потенціал освіти щодо самовдосконалення майбутніх фахівців. Тобто особистісний розвиток передбачає активну і самостійну діяльність, що спрямована на максимальне розкриття індивідуального потенціалу. Причому головним пріоритетом освітньої діяльності виступає стимулювання особистісного розвитку, що передбачає активізацію усіх властивостей особистості.

Для аналізу результативності особистісного розвитку студентів, які здобувають освіту в коледжах слід вибирати такі параметри: а) якість організації освітнього процесу (викладання та учіння); б) рівень особистісних досягнень студентів. Беручи до уваги той чинник, що діяльність виступає у якості провідного засобу розвитку особистості, висуваємо робочу гіпотезу про те, що свідоме оволодіння студентами теоретичними знаннями можливе лише шляхом їх засвоєння через якісне спілкування та конкретні практичні дії за допомогою активного долучення до практичної діяльності. Саме тому реалізація в освітньому процесі праксеологічного підходу уможливлює перетворення здобутих знань у реальну мисленнєву діяльність, що підвищить потребу саморозвитку. 

Підтримуємо позицію польських дослідників Т. Котарбінського та Т. Пщоловского щодо потенціалу праксеологічного підходу в стимулюванні студентів до особистісного розвитку.

У ході вивчення означеного питання, було встановлено, що на початку 60-х років ХХ ст. Т. Котарбінський аргументовано довів необхідність спрямувати зусилля на «аналітичний опис практичних елементів і форм раціональної діяльності стосовно індивідуального вдосконалення» (Kotarbinsky, 1962, с. 22). Як відзначає Т. Пщоловский, вивчення практичної реалізації та послідовності дій нині виступає вагомим чинником для професійного становлення та розвитку особистості майбутнього фахівця (Пщоловский,1993, с. 65). Завданням праксеологічного підходу в освітньому процесі, на думку В. Поліщук, є «визначення об’єктивних і суб’єктивних дій, сприяння становленню ідеалів і цінностей особистості, оптимізація життєдіяльності та життєзабезпечення як в індивідуальному, так і суспільному контексті» (Поліщук, 2014, с. 148).

Узагальнюючи інформацію, представлену у публікаціях О. Бартош, В. Діденка та Н. Сацкова, наголосимо, що праксеологічний підхід збагачує процесуальну сторону освіти. На основі цього підходу можна досягнути інтеграції процесів формування теоретичних знань з практичними уміннями, що оптимізує перехід зовнішньої мотивації до внутрішніх спонукань під час особистісного розвитку.

Центральну роль у праксеологічному підході відіграє практична діяльність, яка показує наскільки загальні знання студентів змогли перетворитися у практичні уміння та навички через реалізацію особистісних цінностей. У цьому контексті освітній процес необхідно урізноманітнити та наповнити інноваційним змістом на основі активного залучення студентів до участі у міжнародних проєктах, що уможливить їхній активний особистісний розвиток та спричинить вдосконалення комунікативних умінь.

У методологічному контексті для спонукання студентів коледжів до особистісного розвитку на засадах праксеологічного підходу вважаємо за доцільне робити основний акцент на таких чинниках, як:
– формування позитивного соціального середовища, яке б стимулювало до активних дій, а також сприяло формуванню нових ціннісних орієнтацій, розширювало світогляд;
– розвиток системи внутрішніх потреб та мотивів (наміри, інтереси, здібності, ідеали, стійка особистісна позиція, соціальний статус) до постійного особистісного зростання в умовах реальної практичної діяльності на основі активного міжособистісного спілкування з ровесниками у міжнародному контексті;
– практична діяльність щодо оволодіння основами суб’єктної життєтворчості (оволодіння цінностями пізнавальної діяльності, розробка індивідуальних проєктів, стимулювання потреби в самовдосконаленні) на основі участі у міжнародних проєктах, грандах та конкурсах;
– вдосконалення умінь вирішення теоретико-прикладних завдань, проєктної культури, що трансформує відношення до власної життєдіяльності взагалі й до навчання зокрема.

З практичної точки зору використання праксеологічного підходу в організації освітньої діяльності в коледжах, дозволяє вивчити на практиці методи реалізації ефективних практичних дій та розробити рекомендації для оптимізації особистісного розвитку студентів, сформувати комунікативні уміння, а також задіяти майбутніх фахівців у реалізації практично орієнтованих проєктів. Так, проєктна діяльність передбачає інтеграцію та безпосереднє застосування знань та умінь, спрямованих на набуття особистісного досвіду, створює умови для творчої самореалізації студентів, сприяє розвитку їх інтелектуальних здібностей, самостійності, відповідальності, умінню планувати, приймати рішення та об’єктивно оцінювати результати. Водночас, це і важлива умова становлення особистості в особистісному та професійному просторі.

У дослідженні ми розуміємо проєктні технології як цілеспрямовану діяльність зі створення освітнього, педагогічного, культурного, технічного або виробничого продукту, а відтак залучаємо студентів до досить різнопланової проєктної діяльності. Це як проєкти, що проводяться в рамках міжнародних досліджень за методом Photovoice (Україна-Польща-Голландія-Білорусь-Швеція), так і проєкти більш практичного, прикладного застосування (Україна-Польща-Німеччина).

Головним елементом такої проєктної діяльності вважаємо саме процес проєктування студентського пошуку – від моделювання тренувальних вправ до постановки проблеми та її дослідження, до практичного конструювання та захисту оптимальних шляхів її розв’язання.

Для того, щоб спонукати студентів до особистісного розвитку результати виконання проєктів повинні бути «відчутними», тобто, якщо це теоретична проблема, то її розв’язання; якщо практична – конкретний результат, готовий до впровадження. Так, внаслідок реалізації спільного україно-польсько-німецького проєкту «Через шлунок до спільної Європи без кордонів» таким кінцевим результатом є книга страв регіональної кухні, яка містить рецепти страв трьох країн (по чотири страви від кожної) трьома мовами (українською, польською та німецькою). Книга готується в електронному та друкованому форматах та буде запропонована до використання закладами ресторанного сервісу країн-учасників проєкту.

Зупинимося на практичному аналізі проєкту за методом колективної взаємодії «Photovoice». Цей проєкт уможливив створення та підготовку одноосібних та групових презентацій на соціально-значущу тему «Що для мене означає бути громадянином?». Під час підготовки та виконання учасники проєкту навчилися поєднувати фотографування й колективні соціальні дії за схемою: фото – наратив – обговорення – аутрич-праця – консультування – рішення. Ця проєктна діяльність ефективно розвиває у студентів уміння комунікувати через ділову співпрацю та здатність налагоджувати ділові контакти. Водночас вони набувають і комунікативних навичок спілкування та міжособистісної взаємодії.

Як показала практика, участь студентів у такого роду проєктах – це спосіб досягнення дидактичної мети через детальну розробку проблеми, яка повинна завершитися цілком реальним практичним результатом; це сукупність прийомів, практичних дій у їх певній послідовності для досягнення поставленого завдання – вирішення проблеми й оформлення у вигляді певного кінцевого результату.

Останнім часом проєктні технології переживають друге народження, ефективно доповнюючи інші педагогічні технології, які сприяють становленню особистості майбутнього фахівця як суб’єкта діяльності та соціальних відносин. Використання у коледжах проєктних технологій дає змогу студентам самостійно здобувати знання та застосовувати їх на практиці. Наведене підтверджуються реалізацією окремих завдань міжнародного тристороннього проєкту «Жінка мінлива». Учасники проєкту – студенти Польщі, України та Німеччини, досліджували роль і місце жінки у культурі та історії трьох країн за останні 100 років та представили власні результати під час реалізації проєкту. Виконання завдання ускладнювалося тим, що презентація матеріалів здійснювалася мовою країни, яка приймала учасників проєкту (польською). Усе це сприяло розвитку комунікативних умінь. Відзначимо, що орієнтація на особистісний і колективний успіх при виконані поставленого завдання дала можливість набути практичні навички як самостійного так і колективного пошуку і через інтерактивну організацію спільної діяльності та її проблемно-креативну спрямованість досягти поставленої мети.

Отже, у нашому баченні, стимулювання студентів до особистісного і комунікативного розвитку на основі праксеологічного підходу, насамперед, базується на переосмисленні професійної діяльності викладачів, які залучаються до участі у проєктах. А саме, їх діяльність повинна охоплювати такі аспекти: 1) продумування та передбачення доцільності проєкту; 2) обрання найперспективніших способів дії, що забезпечують реалізацію проєкту, інтеграція та поділ функцій. Необхідність посилення практичної зорієнтованості особистісного розвитку студентів акцентовує викладачів на потребу перегляду змісту програм, лекцій, практичних занять з метою посилення міжпредметних зв’язків та практичної спрямованості освітнього процесу. Тобто, ефективна діяльність щодо стимулювання особистісного і комунікативного розвитку на основі праксеологічного підходу передбачає постановку значимої для студентів мети та стимулювання внутрішньої мотивації. Необхідно виважено підходити до раціонального використання усіх ресурсів і засобів, які забезпечують узгодженість діяльності як студентів, так і викладачів.

Як показала практика, феномен участі студентів у міжнародних проєктах конкретизується в наступних проявах особистісного розвитку:
– по-перше, здійснювався обмін досвідом, її видами, способами практичних дій, завдяки чому відбулося значне збагачення внутрішнього світу, розширився світогляд в конкретних предметних галузях, які є найбільш цікавими для кожного конкретного студента;
– по-друге, на основі активної комунікативної взаємодії відбувалося порівняння своїх способів практичної діяльності зі способами діяльності одногрупників, а також студентів з інших країн, що змушувало до активного вивчення власних потенційних можливостей;
– по-третє, проходило збагачення мотивації діяльності (соціальна, моральна, пізнавальна та ін.) на основі зміни зовнішньої мотивації на внутрішню, як наслідок – діяльність здійснювалася більш осмислено і емоційно насичено;
– по-четверте, реалізувався позитивний поступальний розвиток особистості від простої виконавської дій під час представлення проєкту до позиції активного суб’єкта проєктної діяльності;
– по-п’яте, вдосконалилися міжособистісні відносини, підвищилися активність, самостійність, пізнавальний інтерес (з’явилися лише тоді, коли студент сам став суб’єктом проєктної діяльності).

Таким чином, докорінні зміни, які відбулися в професійній підготовці майбутніх фахівців в коледжах позначилися на потребі трансформації концептуальних засад розвитку студентів у особистісному плані. Вважаємо, що доцільно провести поєднання праксеологічного підходу з участю студентів у міжнародних проєктах, що дозволить стимулювати майбутніх фахівців до особистісного і комунікативного розвитку.

Висновки
Освіта розглядається головним пріоритетом та вагомою передумовою національної безпеки як в Україні, так і у Польщі. Освіта повинна бути організована таким чином, що вона максимально спонукала майбутніх фахівців до активного особистісного і комунікативного розвитку. На основі використання в освітньому процесі праксеологічного підходу ми цілеспрямовано визначали стратегію практичних дій та розробляли загальний план оптимізації особистісного розвитку студентів, шляхом налагодження ефективного спілкування. Обираючи праксеологічний підхід для стимулювання особистісного зростання, ми виходили з отриманих конкретних результатів від участі студентів у міжнародних проєктах. Зокрема участь студентської молоді у міжнародних проєктах формує у них уміння самостійно конструювати свої знання, сприяє активному розвитку критичного мислення, допомагає у розв’язанні конкретного завдання і завжди надає «змістове особистісне збагачення» для комунікативного вдосконалення. У практичному контексті результатами участі студентів у проєктах є: мовні практики як інструмент для покращення мовного контенту студентів; зустріч з представниками органів місцевого самоврядування; підготовка та медіа-презентація результатів власної проєктної діяльності через місцеві телекомпанії; зустріч з фахівцями у різних галузях практичної діяльності в залежності від тематики проєкту та перейняття досвіду здійснення ефективного управління; реальна перспектива дослідження власної історії, культури, традицій та ознайомлення із аналогічними надбаннями країн Європи; налагодження «живого» спілкування, внаслідок якого відбулося усунення стереотипів, що складаються через відсутність, або недостатність інформації про ментальність тієї чи іншої країни та можливість долати заангажоване ставлення один до одного.

Перспективи подальших досліджень будуть зосереджені на пошук та впровадження інноваційних форм та методів організації освітнього процесу, які сприяють вдосконаленню особистісного і комунікативного розвитку майбутніх фахівців.

Література

Вишневський О. (2008). Теоретичні основи сучасної української педагогіки: Навч. посіб. 3-тє вид., доопрац. і доп. К. : Знання. 566 с. 

Гончаренко С. У. (1997) Український педагогічний словник. К. : Либідь. 376 с.

Поліщук В. А. (2014) Праксеологічний підхід як інноваційна основа вдосконалення професійної підготовки майбутніх соціальних працівників. Науковий вісник Ужгородського національного університету: Серія «Педагогіка. Соціальна робота». № 32. Ужгород. С. 148–150.

Пщоловский Т. (1993). Принципы совершенной деятельности: Введение в праксеологию. Перевод с польського. К. : Изд-во: «Институт праксеологии». 272 с.

Савчин М. В. (2007) Педагогічна психологія. посібник. К. : Академвидав. 424 с.

Щербяк Ю. А. (2017) Забезпечення якості вищої освіти України: європейський освітній досвід. Психологічна культура вчителя в контексті викликів сучасності: зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф. з міжнар. участю (Тернопіль, 5–6 квіт. 2017 р.). Тернопіль: СМП «Тайп». С. 299–303.

Auleytner J. (2001) Edukacja bez granic. Warszawa: Wyższa Szkoła Pedagogiczna Towarzystwa Wiedzy Powszechnej. 20 s.

Banach Cz. (2001) Edukacja. Wartość. Szansa. Kraków: Wydawnictwo Naukowe Akademii Pedagogicznej. 348 s.

Kotarbinsky Tadeusz (1962). Rozwój prakseologii. Polski przegląd. №12. S. 15–27.