Підвищення компетентності педагогічних працівників з питань упровадження здоров’язбережувальних технологій

Опис матерiалу

Анотація

Проаналізовано підходи до визначення поняття «здоров’язбережувальні технології» та їх види. Визначено основні складові здоров’язбережувальних технологій. Обґрунтовано необхідність підготовки педагогів до використання здоров’язбережувальних технологій.

Ключові слова: здоров’я, здоров’язбережувальні освітні технології, освітній процес.

Polishchuk N. A. Increasing the Teachers’ Competence on the Implementation of Health-Saving

Technologies.

The approaches to the definition of “health-saving technologies” and their types are analyzed. The basic components of health-saving technologies are determined. The necessity of training teachers to use health-saving technologies is substantiated.

Key words: health, health-saving educational technologies, educational process.

Постановка проблеми. Одним із провідних напрямів розвитку освіти в Україні є збереження здоров’я школярів, що визначає ступінь їх життєздатності, життєтворчості, можливості реалізувати свої потенційні біологічні та соціальні функції. У зв’язку з цим збереження та зміцнення здоров’я підростаючого покоління є пріоритетними завданнями соціальної програми нашої держави, стратегічні цілі якої окреслено Конституцією України, Законами України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Концепцією «Нова українська школа», Національною стратегією розвитку освіти в Україні на період до 2021 року та іншими документами. У вирішенні цієї важливої проблеми великого значення набуває здоров’язбережувальна діяльність сучасного закладу освіти. На думку Європейського регіонального бюро ВООЗ, школи є впливовим середовищем, яке може формувати і підтримувати здоров’я [4, с. 110]. Адже це не лише установа, куди упродовж багатьох років дитина приходить навчатися, але ще й унікальний світ дитинства, в якому вона проживає значну частину свого життя. Тут закладається фундамент особистості, інтенсивно формуються базові соціальні установки, основи світогляду, звички, розвиваються пізнавальні здібності, емоційно-вольова сфера, укладаються різноманітні стосунки з навколишнім світом, закладаються базові цінності, у тому числі здоров’я.

Тому перед сучасним закладом освіти постає проблема у створенні таких умов, які б, з одного боку, через упровадження інноваційних технологій навчання та виховання сприяли розвитку життєвих компетентностей, природних нахилів, обдарувань кожної дитини, а з іншого боку – дозволили б вийти їй зі стін школи здоровою людиною зі свідомим ціннісним ставленням до власного здоров’я як першочерговою умовою реалізації життєвих компетентностей. В усьому світі введення у навчальні предмети знань і вмінь з основ здоров’я є інноваційним підходом. Від готовності педагогічного працівника розбудовувати здоров’язбережувальне середовище, впроваджувати здоров’язбережувальні технології в освітній простір залежить формування гармонійної у фізичному, інтелектуальному та духовному аспектах особистості учня [2, с. 94].

Актуальність формування готовності педагогів до використання здоров’язбережувальних технологій значно посилюється і незадовільним станом здоров’я школярів. За результатами досліджень Інституту педіатрії, акушерства та гінекології АМН України 70 % дітей, які готуються до школи, вже мають порушення стану здоров’я, а 30 % – хронічні захворювання; понад половина дітей цього віку мають таку розумову та фізичну працездатність, що не відповідає їхньому фізичному та психічному навантаженню в школі. Особливо це стосується тих, хто навчається у гімназіях, ліцеях, коледжах: стан їхнього здоров’я у 1,5 раза нижчий, ніж у дітей закладів загальної середньої освіти. В учнів гімназій у два рази частіше спостерігається підвищений артеріальний тиск, у більшої частини з них відмічено підвищену невротизацію. При цьому протягом 5 років навчання у школі в 1,5 раза зростає частота порушень зору, у 3–4 рази – патології органів травлення, у 2–3 рази – порушень опорно-рухового апарату, в 1,5 раза – нервово- психічних розладів [4, с. 111].

У структурі захворюваності перші рангові місця займають хвороби органів дихання, травлення, шкіри і підшкірно-жирової клітковини, ока та його придаткового апарату, травми й отруєння [9, с. 39].

Метою статті є розкриття особливостей підвищення компетентності педагогів з питань упровадження здоров’язбережувальних освітніх технологій.

Аналіз досліджень і публікацій. Шляхи застосування здоров’язбережувальних технологій в освітньому процесі вивчали О. Ващенко (готовність учителя до використання цих технологій), С. Грімблат (їх використання в підготовці фахівців), Т. Карасєва та М. Коржова (сучасні аспекти реалізації окреслених технологій), Н. Смірнов (їх використання в школі), О. Видюк, Є. Диканова, В. Скумін, О. Трещева (формування культури здоров’я особистості в освітніх програмах та освітньому просторі), О. Рихтер (формування культури здорового способу життя), В. Бабич, С. Гвоздій, В. Єфімова, Л. Іванова, Г. Кондрацька (питання професійної підготовки педагогічних кадрів до формування здорового способу життя дітей і молоді, до організації здоров’язбережувального середовища і дозвілля).

Окремі питання застосування здоров’язбережувальних технологій у викладанні предмета «Основи здоров’я» досліджували Т . Бойченко, Л. Ващенко, Т. Воронцова, В. Пономаренко. Теоретичні питання щодо здоров’язбереження в умовах освіти розглянуті М. Гончаренко, В. Горащуком, С. Страшко, Л. Сущенко та ін.

Науковці загострюють увагу на проблемі зміцнення здоров’я школярів, указують на окремі кроки у вирішенні цієї проблеми, наголошують на важливості створення стійкої системи виховання і навчання здорової людини, здатної самостійно підтримувати та зберігати своє здоров’я на базі сформованного світогляду. Вчені одностайні в думці, що змінити ситуацію зі збереженням здоров’я учнів спроможна здоров’язбережувальна педагогіка, основу якої становлять технології, що вводять дитину, учня, його батьків, педагогів у соціально-освітній простір без втрат для їхнього здоров’я, підвищуючи мотивацію на його формування, збереження, зміцнення, споживання, відновлення й передання наступним поколінням.

Незважаючи на вагомі результати дослідження проблеми, залишаються нерозв’язаними суперечності, що стосуються реалізації педагогічних здоров’язбережувальних технологій у закладі загальної середньої освіти, зокрема між:

– зростаючими потребами соціального замовлення на якісну освіту за умови збереження здоров’я учнів і динамічним погіршенням стану їхнього здоров’я, ігноруванням потенціалу дисциплін валеолого- оздоровчого спрямування, педагогічних здоров’язбережувальних технологій;

– низьким рівнем розвитку в школярів спонукань до здоров’язбереження і їх важливим значенням для саморозвитку, самореалізації в навчанні, спілкуванні;

– необхідністю використання педагогічних здоров’язбережувальних технологій, інноваційних перетворень у сучасній школі з урахуванням їх оздоровчої спрямованості та непідготовленістю педагогів до здійснення цієї роботи, недостатнім рівнем готовності до здоров’язбережувальної діяльності, що призводить до домінування спортивної, а не оздоровчої спрямованості навчання.