Постійне підвищення кваліфікації − невід'ємна частина педагогічної діяльності. Існує ряд методів, спрямованих на професійний і особистісний ріст педагогів. Це періодичні курси підвищення кваліфікації; читання актуальної науково-методичної літератури; творчий експеримент в процесі роботи з учнями. Якщо перші два методи регламентовані в нормативних документах, то творча ініціатива педагога, його готовність до експерименту новим формам викладу матеріалу є темою для вивчення і дискусій.
Інновації – сучасне визначення пошуку і застосування вперше використовуваних видів діяльності з метою досягнення запланованих результатів. У педагогіці це поняття необхідно розглядати з двох ракурсів: особистісного – індивідуальні особливості людини; методологічної – результативність застосовуваних новаторських методів.
Немає сумнівів, що, генеруючи ідеї, застосовуючи нові способи викладу навчального матеріалу, захоплюючи учнів нестандартними, цікавими завданнями, саме вчитель у першу чергу пізнає багато нового, розширюючи кругозір і навчаючись невластивим навичкам. Щоб зробити інновації не випадковими подіями, а цілеспрямованою діяльністю, спрямованою на підтримку кваліфікації викладача нарівні, випереджаючому потреби учнів і приводить до особистісного зростання, необхідно детально розглянути людський і системний фактори, що впливають на появу нових ідей та їх ефективне застосування. Вивченням саморозвитку людини займалися з давніх-давен. Геракліт говорив: «Я досліджую самого себе». У процесі еволюції особистісне стало ототожнюватися з громадським. У XIX столітті Анрі Сен-Сімон писав: «Вивчаючи себе, я вивчаю одночасно всіх людей». Наведені цитати свідчать, що проблемою саморозвитку займалися кращі представники філософських шкіл протягом століть людина прагне до особистісного зростання, повинен вивчити себе, зрозуміти, що йому необхідно змінити в собі які якості розвинути,якими навичками оволодіти,щоб діяльність,спрямована на саморозвиток,принесла очікуваний результат. І педагоги, зважаючи на свою професійну орієнтацію, повинні бути в авангарді цього підходу. Зараз далеко не всі педагоги здатні знаходити інноваційні рішення у професійній діяльності, і далеко не всі здатні їх застосовувати, при цьому підвищуючи власний професійний рівень.
Сучасні інформаційні можливості безмежні завдяки мережі інтернету і засобів комунікацій. Діти з раннього віку вміють користуватися гаджетами і комп'ютерами. Іноді педагоги значно відстають від учнів в навичках володіння технічними засобами. Матеріально-технічне забезпечення багатьох навчальних закладів ніяк не сприяє впровадженню нововведень. Необхідно створювати умови для багаторівневого застосування інновацій. Необхідно дати можливість вчителям застосовувати нетрадиційні педагогічні технології, не боятися порушити існуючі інструкції. Інноваційна діяльність виходить за рамки затверджених правил, також, як і ефект в підвищенні професіоналізму від генерації із застосуванням нововведень, виходить за рамки формальних професійних компетенцій.
Існує ряд заходів, спрямованих на формування умов, при яких педагоги будуть шукати нові форми викладу матеріалу і контролю знань, тим самим вивчаючи актуальні і застосовуючи нетрадиційні технології в комунікаціях з учнями. Такими заходами є стимули, які спонукають викладача діяти. До них можна віднести: внутрішні − пов'язані із заохоченням за пошук і застосування нових методів у викладанні (премії, нагороди, преференції); зовнішні – пов'язані з професійним визнанням поза навчальним закладу (участь в семінарах, симпозіумах, публікації статей в профільних видання тощо); кар'єрні − потенційне підвищення на посаді в результаті інноваційної діяльності. Важливо сформувати систему оцінки інноваційної діяльності професійного зростання. Інакше нововведення стануть буденністю, і створені умови, а також стимули стануть не більш ніж деклараціями, але не інструментом досягнення результату.
Сьогодні сформувалися чотири рівні, за якими можна судити про інноваційну діяльність педагога: рівень адаптації до умов, що склалися − на цьому рівні знаходяться педагоги, спочатку не пристосовані до подібної діяльності, але при цьому володіють багатьма іншими професійними перевагами; рівень репродуктивної інноваційної діяльності – характеризується застосуванням нововведень і досягнення значних результатів, але при цьому відсутністю здатності генерації нових ідей; евристичний рівень − викладачі шукають нововведення, виявляють до ним інтерес, активно застосовують їх, аналізують результат і завжди відкриті для експерименту; креативний рівень − люди, схильні до генерації нових ідей, бачать їх потенціал, активно впроваджують і діляться отриманими результатами.
Проаналізувавши взаємозв'язок самопізнання, особистісних особливостей і умов застосування нетрадиційних форм в педагогіці, можна зробити висновок про вирішальне значення інновацій у розвитку професійних компетенцій майбутнього і особистісної самореалізації педагога, людини.
Список використаних джерел
1. Адольф В. А., Ильина Н. Ф. Инновационная деятельность педагога в процессе его профессионального становления. Красноярск: Поликом, 2007. 190с.
2. Бухлова Н. Навчаємо вчитися: діагностика і формування самоосвітньої компетентності учнів. Київ: Шкільний світ, 2006. 128 с.
3. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології: навч. посіб. Київ: Академвидав, 2004. 352 с.
4. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід: метод. посіб. / авт.-укл.: О. Пометун, Л. Пироженко. Київ: А.П.Н.; 2002, 136 с.
Получайте актуальную информацию об образовании в Украине и за рубежом