Правила вживання тире в складному реченні. Рубрика "Чиста Українська"

У складному реченні тире ставимо в таких позиціях.

1. Між частинами безсполучникового складного й рідше складносурядного і складнопідрядного речень для вираження часових, причиново- та умовно-наслідкових, допустових і т. ін. відношень позначуваних ними подій або станів, швидкої або несподіваної зміни подій (порівняно з більш узвичаєним розмежуванням частин складносурядного і складнопідрядного речень комою розмежування їх за допомогою тире передає різкіше зіставлення змісту їхніх частин): Як тільки займеться десь небо — з другого боку встає  зараз  червоний  туман  і  розгортає  крила (М. Коцюбинський);

А бавовна як дозріє —Небом степ заголубіє… (М. Нагнибіда);

Защебетав соловейко —пішла луна гаєм (Т. Шевченко);

Не жди ніколи слушної пори —Твоя мовчанка може стать ганьбою! (Д. Павличко);

Орач торкнеться до керма руками —І нива дзвонить темним сріблом скиб (М. Стельмах);

Було, як заговорить або засміється — і старому веселіше стане (Марко Вовчок);

<…> Попадавсь їм багач у руки — вони його оббирали, попадався вбогий — вони його наділяли (Марко Вовчок);

Билися об мене гнівливі хвилі нетерплячки — я вистояв (П. Загребельний);

Ти гукай, не гукай, а літа не почують.
Все біжать та спішать —
хоч співай чи ридай… (Б. Олійник);

Заграли знов — ще гірш нема ладу (Л. Глібов);

Скільки глянеш — вилискують розгойдані хліба (О. Гончар);

Минали літа — росли сини (А. Головко);

Сонце зійшло — і враз над Києвом знялося ревище гудків (Ю. Смолич).

2. Між частинами безсполучникового складного та складносурядного речень, зміст яких різко протиставляється або зіставляється: Не козак вклонявся королеві — король схиляв голову перед козаком! (П. Загребельний);

Ще сонячні промені сплять —
Досвітні огні вже горять! (Леся Українка);

Закрався вечір, одшуміла праця,
Як сльози, затремтіли ліхтарі, —
Та діти наші ночі не бояться (М. Рильський).

3. Між частинами безсполучникового складного речення, коли друга частина розкриває зміст першої (замість частіше вживаної в таких випадках двокрапки (див. 160, п. 1):

<…> Та одинокому мені
Здається — кращого немає
Нічого в Бога, як Дніпро
Та наша славная країна… (Т. Шевченко);

У загоні саме воли заборюкались — це старий підручний отих, що з ярмарку пригнали, б’є (А. Головко);

Бачу — за вікном сніг летить (М. Стельмах);

Бувають дивні на землі діла —
Серед зими черешня зацвіла (Д. Павличко);

Нап’юся з живої кринички —
Візьму доброти від землі (М. Сингаївський).

4. Між частинами безсполучникового складного речення, зміст яких порівнюється:

Подивилась ясно — заспівали скрипки (П. Тичина).

5. Між частинами безсполучникового складного речення, коли зміст другої частини завершує, підсумовує, узагальнює зміст першої (друга частина починається звичайно вказівними словами це, то, так, цей, такий, ось хто, ось що і под.): Все для людини і завжди з людиною — цей заповіт Максим Рильський  проніс  крізь  бурю   і   сніг,   крізь   усе   своє   життя (М. Стельмах);

Синиця славу розпустила,
Що хоче море запалить,
Що море буцімто згорить, —
Така, бач, є у неї сила (Л. Глібов);

Господарство занедбане, скрізь брудно — ось до чого призводять лінощі та нехлюйство.

6. Між частинами складнопідрядного речення, коли підрядна частина ставиться перед головною з метою виразнішого змістового й, відповідно, інтонаційного її виділення, особливо в реченнях з кількома підрядними, коли в головній частині узагальнюється зміст попередніх підрядних:

Ой, хто в лузі, — озовися,
Ой, хто в полі, — одкликнися! (Я. Щоголів);

Хто  спить,  хто  не  спить,  —  покорись  темній  силі!  (Леся Українка).

7. У складнопідрядному реченні між його частинами або частіше наприкінці головної частини — перед словом (сполученням слів), повторюваним для того, щоб пов’язати з попереднім реченням наступне, яке підсилює, доповнює, розвиває його зміст:

Шевченківський Палій стоїть на порозі того прозріння, до якого доходить Іван Вишенський у поемі Франка, на порозі усвідомлення, що тільки в діяльнім служінні своєму народові може бути остаточне виправдання людини, що тільки в ньому вища рація людського існування (М. Рильський);