UA Рус

Виховання молодших школярів засобами української пісні в умовах Нової української школи

16 жовтня 2020 10906 Друк
(0)
Опубліковано 17.01.2020
Цитування

Коваль Т. (2020). Виховання молодших школярiв засобами української народної пiснi в умовах Нової української школи. Науковий збірник «Актуальні питання гуманітарних наук: міжвузівський збірник наукових праць молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка», Том 3, № 27, с. 107-111

 

Доступно в PDF
Опубліковано:
Освітній портал
Редакція сайту не є автором статті, тому всі його джерела належать автору самої статті

Зміст матеріалу

Анотація
Виховання різнобічно та гармонійно розвинутої особистості молодшого школяра в умовах нової української школи є одним із найважливіших завдань на сучасному етапі розвитку суспільства, у якому збагачення духовного світу дитини передбачає формування творчого потенціалу та внутрішньої культури, забезпечення духовної єдності поколінь. Виховання маленьких громадян повинно бути спрямовано насамперед на розвиток їхніх гуманістичних почуттів, формування національних і загальнолюдських цінностей. Тому відродження народної пісенної культури набуває великого значення у справі виховання учнів нової української школи.

У процесі теоретичного аналізу визначено виховні можливості української народнопісенної творчості. Обґрунтовано необхідність акцентувати увагу молодших школярів на ідейно-дидактичному характері народної пісні, адже пісенний фольклор є полісистемним засобом формування особистості, оскільки водночас впливає на духовно-інтелектуальну, емоційну й інші сфери людини, морально та психологічно налаштовує її до праці, а вдале теоретико-методичне використання етнопедагогічних засобів забезпечує естетичний розвиток учнів, високу культуру сприймання різних видів мистецтва.

Проведений пілотний експеримент дозволив зробити висновки про рівні ставлення сучасних молодших школярів до української народної пісні, визначив основні вміння та навички використання учнями народних пісень. Отримані результати свідчать про необхідність упровадження в освітній процес початкової школи таких форм роботи, які сприяли б поглибленню знань про українську народну пісню, активізували інтерес дітей до витоків національного пісенного фольклору через духовно-практичну діяльність.

Запропоновано форми виховної роботи з учнями початкових класів, спрямовані на естетизацію їхнього ставлення до української народної пісні.

Ключові слова: українська етнопедагогіка, виховний потенціал народнопісенного фольклору, народна пісня, музичні пісенно-обрядові традиції.

Постановка проблеми. Проголошення незалежності України, становлення держави актуалізують проблему національного відродження, розвитку національної школи і системи виховання. У зв’язку із цим існує необхідність в пошуку концептуальних підходів, що сприяють відродженню вітчизняних культурно-історичних, освітньо-виховних і духовно-національних традицій. Забезпечення національного характеру освіти, на думку О. Отич, стає можливим завдяки відтворенню в її змісті національних традицій, осмисленню культурно-історичного і художнього значення досягнень українського народу (Отич, 2007: 491).

Аналіз досліджень. Історіографічний метод дослідження дозволив виділити основні віхи становлення наукового інтересу до виховних можливостей народнопісенної творчості. Відомі діячі української культури (В. Гнатюк, М. Драгоманов, Ф. Колесса, О. Потебня) популяризували український фольклор, акцентуючи увагу на його виховному потенціалі. Праці українських етнографів кінця XIX – початку ХХ ст. (Йосипа та Данила Лепких, А. Малинки, А. Оніщука) висвітлюють регіональні особливості використання фольклорного матеріалу в національному вихованні молодого покоління. Виховний досвід українського народу відбився у творчості багатьох українських письменників: С. Васильченка, І. Котляревського, П. Куліша, П. Мирного, І. Нечуя-Левицького, Г. Сковороди, Лесі Українки, І. Франка, Т. Шевченка. Відомі педагоги ХХ ст. активно вдавалися до засобів народної педагогіки. На її раціональному ґрунті побудована педагогічна система А. Макаренка. Палким прихильником і пропагандистом традицій народного виховання був В. Сухомлинський.

Метод єдності історичного і логічного, застосований під час аналізу сучасної педагогічної літератури, дозволив констатувати наявність посиленого інтересу вітчизняних дослідників до окремих аспектів даної проблеми. Серед них: проблеми виховання школярів на музичних пісенно-обрядових традиціях (О. Аліксійчук, Р. Дзвінка, Р. Осипець, О. Отич, Г. Падалка й ін.); шляхи використання народного музичного мистецтва рідного краю у вихованні молодого покоління (С. Борисова, С. Крамська, Л. Побережна, Л. Масол, В. Смирнова, Р. Ткач та ін.); етнокультурні особливості національних традицій, пов’язані із проблемою використання ідей народної педагогіки в освіті (В. Болбас, П. Ігнатенко, Ю. Руденко, З. Сергійчук, М. Стельмахович, Е. Сявавко, Д. Федоренко). Отже, наявність цих досліджень свідчить про те, що заявлена проблема активно розробляється серед учених. Але, як показав проведений теоретичний аналіз, питання, що стосуються використання української народної пісні в освітньому процесі нової української школи, потребують додаткових наукових досліджень.

Народно-пісенне мистецтво має потужний виховний потенціал, що робить його дієвим засобом становлення, формування та розвитку високоморальної, естетично спрямованої особистості, засобом гуманістичного виховання.

Метою статті є визначення ролі української народної пісні як одного з найефективніших засобів педагогічного впливу на особистість молодшого школяра; діагностика оціночних суджень учнів початкових класів щодо значення та ставлення їх до народнопісенної творчості; виокремлення форм виховної роботи в освітньому процесі школи I ступеня шляхом упровадження народних ігор на музично-фольклорній основі, інсценівок дитячих народних пісень, обрядів, фольклорних свят, конкурсів, вікторин, концертів, народно-пісенних проєктів.

Виклад основного матеріалу. У сучасних наукових дослідженнях, проведених у рамках етнопедагогіки, активно вивчаються педагогічні можливості українського пісенного фольклору та шляхи його використання в освітньому процесі загальноосвітньої школи. Особливу увагу сфокусовано на проблемах початкової школи. Оскільки, на думку вчених, саме в молодшому шкільному віці формується світоглядна позиція особистості, зокрема її національна самосвідомість (Кіт, 2008: 7).

Народні пісні – це складна форма народної музично-поетичної творчості. Функціональний аналіз визначив «виховне поле» української народної пісні. У всі часи і в усіх народів основною метою виховання була турбота про збереження, зміцнення і розвиток народних звичаїв і традицій, про передачу прийдешнім поколінням життєвого, виробничого, духовного, зокрема й педагогічного досвіду, накопиченого попередніми поколіннями. Сила народної педагогіки, народних традицій і обрядів полягає в людяному, гуманному підході до особистості вихованця. Для вирішення цього завдання в народній педагогіці використовувалися найрізноманітніші засоби. І одним із найбільш ефективних засобів педагогічного впливу на особистість уважається українська народна пісня.

Музична спадщина українського народу – це унікальне джерело історико-культурних досягнень, безцінний засіб збагачення сучасної педагогіки як в теорії, так і у практиці виховного процесу. «Оскільки в народній пісні відображаються почуття народних мас, то можна сказати, що через неë ми безпосередньо розмовляємо з попередніми поколіннями», – зазначав відомий український педагог Г. Ващенко (Ващенко, 2003: 20).

Любов до народної пісні – глибинне духовне начало людського життя, і кожна дитина генетично несе в собі зачатки тієї музичної свідомості, на якій у далекому минулому виросла потужна стихія народного музичного мистецтва. Підкреслюючи педагогічне значення народного пісенного мистецтва у становленні особистості, В. Сухомлинський писав: «Мелодія і слово рідної пісні – це могутня виховна сила, яка розкриває перед дитиною народні ідеали і сподівання» (Антонова, 2017: 208). Саме музичний образ загострює емоційну чутливість дитини, а мелодія «пробуджує яскраві фантазії, доносячи до дитячої душі не тільки красу світу, а й людську велич і гідність. Розвиваючи в дитини здатність відчувати музику, ми робимо її потреби й устремління благородними» (Отич, 2019: 130).

Українська народна пісня має здатність формувати розуміння краси навколишнього світу, зокрема природи рідного краю. Вона виховує витонченість світосприйняття, розвиває духовні потреби й інтереси, творчі здібності, у результаті формує емоційно-естетичне ставлення до дійсності та мистецтва (Коваль, 2016: 332). Яскравими зразками можуть стати відомі українські народні пісні, що оспівують красу рідної землі, наприклад: «Стоїть гора високая, по-під горою гай, зелений гай, густесенькій, неначе справжній рай»; «Ніч яка місячна, ясная, зоряна, видно, хоч голки збирай <…>».

Неоціненно значення української народної творчості й у трудовому вихованні дітей. Народні пісні супроводжували і стимулювали трудовий процес; усім розмаїттям своїх художніх, емоційних, атрибутивних, пісенно-музичних засобів вони сприяли вихованню любові до нелегкої землеробської праці, до землі, до хліба: «Ой ти, лану, ланочку, скажи мені правдочку. Чи дамо полю волю, а рукам спокою», «Кінець нивонці, кінець, понесемо ми вінець. Потиснули, пов’язали, у кіпоньки поскладали».

Ідеї народності на сучасному етапі їх осмислення не тільки мають теоретичний характер, а й творчо реалізуються в освітньому процесі шкіл України. Зокрема, під час пілотного експерименту, яким були охоплені учні початкових класів загальноосвітніх шкіл м. Вінниці, проведено опитування учнів третіх класів з метою з’ясування ставлення молодших школярів до народної пісні та діагностики рівня їхньої зацікавленості українською народнопісенною творчістю. Під час оцінювання рівнів ми спиралися на такі показники, як: знання народнопісенної творчості, мотиви художніх переваг, адекватність сприйняття художнього змісту пісні та здатність до творчої інтерпретації його результатів.

Щоб з’ясувати, чи знають діти українські народні пісні, звертаються до них у повсякденному житті та з якою метою, ми використовували контактне анкетування змішаного типу. На запитання «Чи любиш ти пісні?» усі 38 вихованців відповіли позитивно. Це свідчить про близькість музичної творчості самій природі дитини, про її чуттєвість і емоційність. Наступне питання «Які пісні ти любиш найбільше?» розділило клас на кілька груп. Найбільша група, 24 дитини (63%), віддали перевагу сучасним пісням, що говорить про значний вплив масових засобів інформації, а саме телебачення й інтернету, на свідомість молодших школярів. 8 респондентів (21%) проявили інтерес до дитячих пісень і пісень із кінофільмів. І тільки 6 з опитаних (16%) віддали перевагу українським народним пісням. На питання «Яка народна пісня тобі подобається найбільше? Чому?» школярі називали найбільш поширені: «Подоляночка», «Галя по садочку ходила»,«Ой, хто, хто, Миколая любить»,«Їхав козак за Дунай», вибираючи таку мотивацію: «Саме таку пісню я вивчив на уроці», «Ми співаємо в сім’ї, коли до нас приходять гості». Мотивуючи таким чином свої переваги, діти відштовхуються здебільшого від утилітарних міркувань, не звертають увагу на художні особливості твору, на зміст пісні.

Для з’ясування адекватності сприйняття художнього змісту пісні, а також здібностей до творчої інтерпретації її результатів ми запропонували дітям намалювати улюблену українську народну пісню. Аналіз дитячих малюнків показав, що в більшості дітей наявна величезна прив’язка до змісту пісні. Саме цей чинник домінує під час вибору сюжету малюнка. Наприклад, зображуючи пісню «Галя по садочку ходила», школярі здебільшого малювали дівчинку, яка ходить по саду і шукає хустинку. Менш представлений у дитячих роботах емоційний бік сприйняття пісні, засобами втілення якого виступили колірне рішення малюнка і його композиційна побудова. Зокрема, у роботах 22 учнів (57,9%) використовувана колірна гамма не відповідала характеру самої пісні, що свідчить про неповне розуміння чуттєвого змісту народнопісенного твору.

Підтвердженням отриманих результатів стали і складені дітьми казки на теми українських народних пісень (наприклад, «Казка про Подоляночку»). На відміну від малюнків, у своїх казках школярі частіше (73,7%) залучали героїню в сюжети, далекі від змісту самої пісні. Отже, проведений аналіз дитячих робіт засвідчив невміння більшості дітей творчо інтерпретувати (без педагогічного супроводу) результати художнього сприйняття народної пісні.

Кінцева обробка отриманих під час експерименту даних дозволила виділити рівні ставлення дітей до народної пісні. Зокрема, 31,6% респондентів виявили індиферентний рівень ставлення, який характеризується цілковитою або частковою відсутністю зацікавленості народними піснями, їх незнанням, неадекватним їх сприйняттям і невмінням творчо інтерпретувати. 47,4% дітей перебувають у рамках стихійно-емоційного рівня – їм подобаються українські народні пісні, вони називають деякі з них, але здебільшого переваги школярів обмежуються побутовим рівнем їх використання. Найвищий рівень ставлення – творчий – притаманний лише 21% випробуваним. Цю категорію дітей приваблює не тільки зовнішній зміст пісень, але й емоційна їхня глибина. Школярі, які виявили творчий рівень ставлення до народної пісні, здатні відчути її настрій, динаміку розвитку мелодії, творчо інтерпретувати її зміст. Узагальнені дані експериментального дослідження представлені на рис. 1.

Отримані результати експерименту свідчать про необхідність упровадження в освітній процес початкової школи таких форм роботи, які сприяли б поглибленню знань про українську народну пісню, активізували інтерес дітей до витоків національного пісенного фольклору через духовно-практичну діяльність. Найбільш ефективними формами, на нашу думку, є музично-рольові ігри, інсценування, фольклорні свята, конкурси, вікторини, концерти, народно-пісенні проєкти.

Зокрема, побудовані на фольклорному матеріалі дитячі ігри («Подоляночка», «Огірочки») й інсценування українських народних пісень («Я Коза-Дереза», «Ходить Гарбуз по город», «Мала баба три сини») сприяють розвитку морально-естетичних почуттів. Одним із важливих шляхів виховання шанобливого ставлення до української народної пісенної спадщини є проведення в позакласний та позаурочний час фольклорних свят («Івана-Купала», «Святого Миколая», «А вже весна <…>»), конкурсів народної пісні, концертів, що виховують у дітей повагу до національних цінностей, історії, викликають інтерес до духовних витоків традицій.

Однією із сучасних і найбільш продуктивних, на нашу думку, форм роботи з молодшими школярами з вивчення ними пісенного фольклору є проєктна діяльність. Орієнтовними темами художнього освітньо-виховного проєкту можуть бути: «Природа в українській народній пісні», «Колискові наших мам», «Квіти в українській пісні», «Материнські обереги», «Чарівний світ народної казки», «Зимова обрядова фантазія» та ін. У процесі виконання таких проєктів молодші школярі починають краще розуміти зміст українських народних пісень, у них розвивається здатність до творчої їх інтерпретації.

Висновки. Українська народна пісня є одним із найефективніших засобів педагогічного впливуна особистість молодшого школяра. Це унікальне джерело збагачення сучасної педагогіки як у теорії, так і у практиці освітнього процесу. Народно-пісенне мистецтво має потужний виховний потенціал, що робить його дієвим засобом становлення, формування та розвитку високоморальної, естетично спрямованої особистості, засобом гуманістичного виховання.

Незважаючи на загальне визнання народної пісні як одного з ефективних засобів виховання школярів, її використання в освітньому процесі шкіл України є не досить ефективним. Про це, зокрема, свідчать результати спеціального дослідження оціночних суджень учнів початкових класів, яке показало переважання в них стихійно-емоційного рівня ставлення до народної пісні. 

Подолання національного нігілізму щодо народної пісні передбачає виховання дітей в дусі патріотизму, поваги до культурної спадщини нації. Для цього потрібне збагачення форм виховної роботи шляхом упровадження ігор на музично-фольклорній основі, інсценівок дитячих народних пісень, обрядів, фольклорних свят, конкурсів, вікторин, концертів, народно-пісенних проєктів.

У цьому ж контексті правомірно говорити про актуальність і доцільність упровадження в педагогічний процес вітчизняних вишів послідовного вивчення української етнопедагогіки як необхідної умови формування свідомого, професійно підготовленого, компетентного педагога, здатного культивувати в майбутніх вихованців почуття національної гідності й етнічної приналежності до свого народу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ващенко Г. Темперамент та емоції. Твори / Г. Ващенко. Київ, 2003. Т. 5 : Хвороби в галузі національної пам’яті. С. 17–26.
2. Кіт Г., Тарасенко Г. Українська народна педагогіка : курс лекцій : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Вінниця : Едельвейс і К, 2008. 302 с.
3. Коваль Т. Психолого-педагогічні особливості використання музичного фольклору в навчально-виховній роботі з молодшими школярами. Молодий вчений : науковий журнал. №11 (51). Херсон, 2017. С. 329–334.
4. Отич О. Мистецтво у системі розвитку творчої індивідуальності майбутнього педагога професійного навчання : теоретичний і методичний аспекти : монографія / за ред. І. Зязюна. Чернівці : Зелена Буковина, 2007. 752 с.
5. Отич О. Виховання як духовне преображення особистості. Вісник післядипломної освіти. Серія «Педагогічні науки». 2019. Вип. 8. С. 125–135.
6. В. О. Сухомлинський у діалозі з сучасністю : збірник наукових праць / за ред. О. Антонової, В. Павленко. Житомир : ФОП Левковець Н. М., 2017. 252 с.

Місце в рейтингу новин: 27 місце
Рейтинг: 0 из 5 на основе 0 оцінок
0.0
Актуальність і новизна:
Подача і оформлення матеріалу:

Розміщуючи свою розробку в Педкласі, ви отримуєте:

  • визнання ваших знань, умінь і навичок;
  • зворотній зв'язок від спільноти освітян;
  • можливість використання матеріалів інших авторів;  
  • сертифікат про публікацію матеріалу;
Розмістити

Вам також може сподобатись

Показати більше

Підпишіться на email розсилку!

Отримуйте тільки свіжу і цікаву інформацію про новини освіти в Україні та за кордоном

x
x
Статус користувача