UA Рус

Формування комунікативної компетентності учнів на уроках української мови і літератури

06 березня 2021 18235 Друк
(0)
 
 
Опубліковано:
Освітній портал
Редакція сайту не є автором статті, тому всі його джерела належать автору самої статті

Зміст матеріалу

Хочеш навчити учня вчитися – «розбуди» у ньому прагнення до пізнання! Бажаєш працювати з активно-мислячим школярем – зроби його безпосереднім співучасником навчального процесу!

Намагаєшся сформувати соціально-комунікативну компетентність особистості – використовуй мотиваційний аспект навчання!

Прагнеш, щоб учень повірив у свої сили, створи ситуацію успіху!

Маючи справу з найнезбагненнішим витвором природи – дитиною – не зашкодь!

Одне з актуальних завдань сучасної школи – пошук оптимальних шляхів зацікавлення учнів навчанням, підвищення їх розумової активності, спонукання до творчості, виховання школяра як життєво й соціально компетентну особистість, здатну здійснювати самостійний вибір і приймати відповідні рішення в різноманітних життєвих ситуаціях, вироблення вмінь практичного і творчого застосування здобутих знань.

В інформаційному суспільстві фахівець повинен швидко сприймати будь-яку форму мовлення, засвоювати необхідну інформацію, створювати й вести діалоги, керувати системою мовленнєвих комунікацій у межах своєї компетентності тощо. Від багатства словникового запасу, рівня культури мови і техніки мовлення значною мірою залежать професійна майстерність, імідж та успіх особистості.

Сучасна концепція національної освіти ставить перед учителем-словесником чітку вимогу: сприяти формуванню національно-мовної особистості, яка характеризується свідомим ставленням до мови, розвиненим мовленням, мисленням, інтелектом та володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами мови – її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), тобто забезпечує належний рівень комунікативної компетності. Недостатня сформованість комунікативних умінь та навичок учнів, мотивації навчання зумовлюють посилення актуальності питання формування комунікативної компетентності.

Це означає, що вчитель має орієнтуватися на використання педагогічних технологій, за допомогою яких не просто б поповнювалися знання й уміння, а й розвивалися такі якості учня як пізнавальна активність, самостійність засвоєння знань, уміння творчо мислити, контролювати власне висловлювання тощо.

В епоху масового поширення спілкування засобами електронних носіїв відбувається, на жаль, знецінення безпосереднього живого спілкування. Тому формування комунікативної компетентності особистості сьогодні є нагальним завданням.

Комунікативна компетентність – це складник життєвої компетентності, яка включає сукупність здатностей, пов’язаних з ефективним спілкуванням, а саме: володіння рідною та іноземними мовами, знання, вміння та навички, пов’язані із застосуванням засобів комунікації.

Комунікативна компетенція передбачає володіння мовленнєвими уміннями й навичками, необхідними для спілкування, сукупність знань про норми й правила ведення природної комунікації. Формуючи компетентну особистість, учитель повинен:

  • закласти міцний фундамент – збагатити знаннями;
  • дати обтяжний словниковий запас;
  • навчити вільно висловлювати думки;
  • виробити вміння аналізувати, синтезувати, класифікувати події й оцінювати їх, маючи при цьому власну думку; 
  • навчити орієнтуватися у великому потоці інформації, вибирати з нього основне.

Для формування комунікативної компетентності учитель має використовувати можливості продуктивного навчання, зокрема:
1. Розвиток культури мовлення.
2. Обговорення проблеми.
3. Формування власної точки зору.
Уміння презентувати свій продукт.
5. Можливість для безпосереднього спілкування.
6. Адекватне ставлення до критики.
7. Стимулювання критичного ставлення до себе.
8. Уміння адаптуватися в мовному середовищі.

Створення умов для формування освіченої, духовно багатої особистості, входження у сферу суспільних взаємостосунків, гуманізація освіти, підвищення цінності інтелектуальної праці – вимога сьогодення, без реалізації якої неможливо уявити завтрашнього випускника як компетентісної особистості.

Сьогоднішній учень – продукт інформаційного середовища, тому й не просто його зацікавити художнім твором, а тим більше – теоретичними відомостями про нього, розкрити йому багатство слова як витвору мистецтва, неповторність і красу рідної мови, прищепити любов до понять, що асоціюються з образом Батьківщини, допомогти зрозуміти важливість комунікативних умінь і навичок.

Ось і постає перед учителем, зокрема української мови і літератури, проблема, як побудувати урок, на якому б можна було максимально залучити дітей до співпраці, активізувати їх навчально-пізнавальну діяльність як запоруку міцних знань та формування мовленнєвої компетентності.

Говорячи про сучасні методи, форми й прийоми навчання, в першу чергу маємо на увазі, звичайно, нестандартні уроки, що є складовою частиною інноваційних технологій, жодна з яких неможлива без урахування загальноприйнятих методів навчання:
- інформаційно-рецептивного;
- репродуктивного;
- проблемно-пошукового, останній із яких, на думку науковців Г. Щукіної, Я. Пономарьова, З. Абасова, методистів-практиків О. Біляєва, Л. Скуратівського, П. Дудика, Г. Шелехової та інших, є найоптимальнішим з точки зору активного навчання в сучасній школі.

Створення проблемних ситуацій на уроці – це давно відомий прийом, але в умовах нестандартних інноваційних технологій він зазнав суттєвих змін. Проблемна ситуація, створена вчителем, є рушієм мислення, джерелом творчого пошуку, викликає певний психічний стан учня й допомагає йому усвідомити суперечність між необхідністю виконувати завдання і неможливістю зробити це з тими знаннями, які він має. Усвідомлення цієї суперечності пробуджує потребу пошуку нових знань.

Використання проблемних ситуацій як засобу активізації пізнавальної діяльності, а також формування комунікативних компетентностей, де основним механізмом виступає розвиток критичного мислення, є доцільним і сприяє підвищенню ефективності навчально-виховного процесу загалом.

Питання формування комунікативних компетентностей учнів за допомогою ситуативних завдань сьогодні обумовлюється тими нововведеннями, які сталися за останні роки в процесі викладання шкільних дисциплін. Ситуативні завдання покликані активізувати процес пізнання через моделювання ситуації. Інтелектуальна, вольова й емоційна сторони пізнавального інтересу становлять єдине ціле. Активна вольова діяльність можлива тоді, коли процес навчання викликає в учня позитивне емоційне ставлення до матеріалу, що засвоюється, спонукає його до різноманітної діяльності, вольового напруження.

Застосування різних за змістом і формою творчих завдань ситуативного характеру в процесі вивчення фонетики, граматики й правопису, а також синтаксису беззаперечно сприяє виробленню комунікативних умінь і навичок школяра.

Пошуково-дослідницькі завдання випереджувального характеру в аспекті інноваційних технологій – це ще один із шляхів формування комунікативних компетентностей, зокрема на уроках мови і літератури в старших класах.

Нестандартні види роботи, методи, які стимулюють пізнавальну діяльність учнів, відкривають для них можливість відчути себе не лише співучасником навчального процесу, а й бути його творцями. Інновації в навчальному процесі – це вимога сьогодення, адже живемо в такому інформаційному просторі, який так чи інакше висуває вимоги до вчителя не заперечувати, а вміло використовувати його ресурси.

Вдало підготовлена учнями презентація – це не лише свідчення їх здатності користуватися послугами Інтернету, а й уміння зорієнтуватися в «морі» інформації і відібрати найсуттєвіше, щоб зацікавити однолітків, викликати інтерес, проілюструвати власний рівень компетентності з певного питання.

Працюючи над формуванням мовленнєво-комунікативної компетентності учнів, треба пам’ятати, що характерною особливістю цієї методики є те, що вона орієнтована на розвиток здатності ефективного спілкування в різних соціальних ситуаціях.

Комунікативна компетентність – один із пріоритетних видів компетентностей, які формуються в процесі навчання мови і літератури, тому розглядати її як засіб формування особистості без зв’язку з іншими компетентностями неможливо.

Соціальна (на етапі підсумків уроку), саморозвитку й самоосвіти (завдання пошуково-творчого характеру тощо), інформаційна (робота над текстами, пропонованими вчителем і наявними в підручнику), полікультурна (зв’язне висловлювання), мовна (завдання граматичного характеру, синтаксичного) – це різновиди компетентностей, які також сприяють розвитку комунікативних здібностей учнів і формують компетентністну особистість.

Учитель – головна рушійна сила в забезпеченні процесу формування самоосвітньої компетентності учнів. Від нього передусім залежать результати, яких досягнуть школярі у майбутньому.

Місце в рейтингу новин: 13 місце
Рейтинг: 0 из 5 на основе 0 оцінок
0.0
Актуальність і новизна:
Подача і оформлення матеріалу:

Розміщуючи свою розробку в Педкласі, ви отримуєте:

  • визнання ваших знань, умінь і навичок;
  • зворотній зв'язок від спільноти освітян;
  • можливість використання матеріалів інших авторів;  
  • сертифікат про публікацію матеріалу;
Розмістити

Вам також може сподобатись

Показати більше

Підпишіться на email розсилку!

Отримуйте тільки свіжу і цікаву інформацію про новини освіти в Україні та за кордоном

x
x
Статус користувача